Збірочка
«Мої думки навіяні
коханням і не тільки…»
Носова Наталія Василівна
27 серпня 2007р.
Життя.
Минають шкільні роки,
Пливе за роком рік,
Ідуть швидко уроки…
І так летить наш вік.
Пливе ,пливе , минає,
Та край усьому є
І швидко вік зникає, -
Нове стає старим.
Ідуть, ідуть години,
Пливуть, пливуть вони,
Минає рік за роком,
Кінчаються віки.
Наука
Як надоїли всі уроки,
усі ці зошити, книжки,
О, як багато з цими мороки,
Невже це головне в житті?!
Напевно ні, але так треба,
Учись, учись ціле життя,
Аж поки підеш на небо,
Читай і здобувай знання.
Біологія.
Сьогодні біологія.
Хороший це урок.
Людину ми вивчаємо
Від шкіри до кісток.
Ми знаєм що є серце
І що таке печінка,
І хто такий є чоловік,
І хто така є жінка…
Ми знаєм як вони живуть
І що на них впливає,
І як їх діточки ростуть
І звідки виникають…
Багато можна ще сказать
Та часу вже немає
Параграф новий йду читать ,
Бо зараз запитає…
17 травня 2001 р.
Література.
Багато ми в житті читаєм
Балад, віршів, казок, поем,
А чи усі ми помічаєм,
Що доброго ми з них берем?
Ну а, можливо, щось погане
Хтось тягне в голову свою,
Але , напевно, той не тямить
помилку грубую оцю.
Кожен поет, письменник учить
Буть людяним вжитті своїм
І довга думка його мучить ,
«Як краще викласти свій твір?
Як краще віршик написати,
Щоб зрозуміть його могли
І все найкраще з нього взяли
До молодої голови.»
20 травня 2001р.
Твір.
І зараз знову зарубіжна.
І ми вивчаєм твір.
Природа в ньому дуже ніжна
Хоч вір, а хоч - не вір.
Та люди зовсім не такі,
Вони є протилежні:
Не ніжні, грубі , дуже злі,
Та надто обережні.
Вони уміють так зіграти
Свої життєві ролі,
Аби ніхто не міг сказати,
Що то не ті герої…
Було так в ті часи , давно.
Було в людей дві маски:
Одна була немов багно,
А інша – ніби з казки.
24 вересня 2001р.
Математичний аналіз.
Математичний аналіз – складна це наука.
Це вчить не реально ,це сущая мука.
ці епселон, дельта, уже замахали,
які ж були люди, що все це складали?
Щось вчили , гадали , де менше, де більше,
Де є вже границя, а де ще нема,
Де функція ціла, а де є перервна…
О, Боже мій милий,
Яка я дурна!!!
Зима 2003 р.
Педагогіка.
Вчимо ми педагогіку,
Щоб знати, як учить,
Щоб гарним бути вчителем,
В дітей знання «вложить».
Щоб знати, як же краще
урок свій провести,
Як план до нього скласти,
Як радість донести,
Як заслужить довір’я
У милих діточок,
Як розвивати віру,
Робить наступний крок…
Ти є майбутній вчитель,
Ти світла голова.
Навчись дітей учити,
Давай Ти їм знання!
Мат. аналіз.
Мат.аналіз – супер пари,
Ніфіга не знаєм ми.
Свої мізки ми не парим
Цими інтегралами.
Пишем тихо собі з дошки,
Що ріша Кірєєв наш
Задає нам Демидович,
Ну а «АНТИ» все ріша.
Так ми учимось поволі,
Ось і сесія спішить.
Як екзамен здати маєм!?
Люди добрі, підкажіть!
Прохання.
«Анти-Демидович» ! порятуй всіх нас.
Поможи нам здати мат. аналіз наш,
Ми «нічо» не знаєм, дай ти розв’язки!
Усі інтеграли нам Ти розв’яжи!
Поможи, будь ласка , бо ми пропадем,
Всі фіз.. мат. покинем на дош. фак. підем!
На екзамені.
Ми сидимо, здаєм екзамен,
І страшно, й сумно всім в цей час,
Нажаль, ми дуже мало знаєм,
Але за це пробачте нас!
Ми будем вчитись, ми не дурні,
Хоч думаєте так про нас.
Насправді ми дуже розумні,
Але багато ліні в нас.
Ну що ж не знаю, зрозуміли Ви
чи ні оці прсті слова.
Та знаєте, так не хотілось,
Щоб за екзамен було «2»!
Люблю!
Люблю, люблю, а хто не любить?
любити ,думаю, не гріх.
І хтось себе заради цього мучить,
А інший й де через усіх.
Багато граней у кохання:
одна хороша, інша –ні ,
Але найгірша лиш остання –
коли ти любиш, а він – ні .
Люблю!
Люблю дивитися на тебе,
І в очі карії твої.
Вони, мов сонечко на небі,
сіяють зранку й до зорі.
я знаю любиш іншу ти
Та змін робить не в змозі,
Коли поблизу йдеш десь Ти
Я тут як тут в порозі.
Я хочу сильно обійнять
й поцілувати вуста
І всю любов тобі оддають,
Як робить це друга.
Диво.
У світі є багато див,
Але найкраще – наше,
Хоч де і скільки б ти не жив,
Поверенеш знов, козаче!
Це диво зветься «рідний край»
І кращого нема,
Сюди завжди ти повертай,
Це буде не дарма.
Тебе ось тут чека земля,
Твій рідний дім, садочок…
І матір рідная твоя:
«Вертайсь сюди синочок!»
Любов.
Любов- красиве слово,
Та що ми знаємо про нього?
Любити можна «так і сяк»,
Любити можна «аби як»,
А можна просто «захопитись»,
А можна наче «утопитись»
І задихатись від кохання,
Аж до послідку, до остання…
І думати про нього лиш,
Коли ти спиш, коли ти їж,
Коли ти пишеш і читаєш,
Коли щось розповідаєш.
Це, тобто ти і він – єдине ціле,
Це ,тобто ти і він - аж до могили!
2 травня 2001р.
Будь зі мною!
Коханий мій, ти не зі мною,
Ти зараз десь без мене є,
А хочу бути з тобою
Любить і обіймать тебе.
Я хочу губи знов відчути,
Щоб поцілунок з них же знять,
Я хочу руки взяти в руки
І ніжно, лагідно ласкать,
Я хочу все тепло від тебе
До себе, сонце, перейнять,
А все, що хочеш ти від мене
Тобі, мій соколе віддать.
Люби, цілуй і ніж мене,
Роби, що хочеш ти зі мною,
Але не відпускай мене,
І будь завжди, завжди зі мною!
28 квітня 2001р.
Весна.
Настали теплі, гарні дні,
У вікна сонце світить,
На небі хмарки голубі
І нас, людей, це тішить.
Після суворої зими
Ми в шорти одягаємся
І після довгої нудьги
На поле вибираємся,
Вісі ми щось робимо, копаєм,
Як бджоли крутимось ось тут,
І все навколо оживає,
Нові рослиночки ростуть.
Цвітуть в садках уже дерева,
Пташки співають навкруги.
Красиве все, мов королева,
І гори, й ріки і луги.
2 травня 2001р.
Щастя.
Щастя, щастя. Що таке це?
Де його беруть?
Чи купляють в магазині,
Чи за «так » дають?
А чи можна його вкрасти,
Чи десь відкопать,
Чи узять у мами й тата,
Чи з неба достать?
Може щастя є у грошах?
(Дума ж дехто так.)
Але думка ця негожа,
Зовсім все не так.
Щастя –це є все життя,
Щастя –це кохання,
Щастя –це і ти, і я.
І зоря, й світання.
14 травня 2001р.
(урок зарубіжної л-ри)
Весна.
Прилетіли вже лелеки
І гусята теж,
Із доріг отих далеких,
Що й не досягнеш.
Ну, а люди всі «проснулись»,
Вийшли з теплих хат…
На полях їх спини гнулись
Після довгих свят.
Всі маленькі, мов мурашки,
Робить кожен щось.
Навіть хтось збира ромашки,
Щоб сплести вінок.
Ну, а там – маля пустує,
А бабусенька кричить,
Що не робить не вгамує,
Вже і сварить і лестить.
Ну, а сонечко вже сяє,
Оком тут, то там моргне,
Т аза хмарки не зникає,
Знає людям зле буде.
Та і люди розуміють,
Вдячні Богу й силам всім.
Себе дуже не жаліють
Й роблять те, що Бог велів.
29 травня 2001р.
(22 год.10 хв.)
Кохання.
Я вночі зовсім не сплю,
Тому, що Вас люблю,
І вже не знаю, що роблю,
Тому, що Вас люблю.
Люблю, люблю,
А вам що з того?
Ви й так не маєте жалю,
І треба б покохать другого,
Т а, люди добрі, не зроблю.
Не можу іншого кохати,
В моїх очах лиш образ Ваш,
Куди не йду чи в сад, чи в хату
Все думаю про Вас, й по Вас.
То бачу йдете Ви з букетом,
А то обручку несете…
А то ідете з пістолетом
І хочете убить мене.
А я все плачу і кричу,
Прошу вас: «Не вбивайте,
я все, що хочете зроблю,
Будь ласа не стріляйте…!»
І тут міняється картина.
Ви обіймаєте мене,
Біля нас стіл і біла скатертина,
На ній що хочете, те й є.
Навколо люди, шум і гам,
А ми все сидимо,
То я Вам рученьку подам,
То поцілуємось.
І все так хороше і добре -
Я Вас люблю і Ви мене,
Ви такий милий, такий добрий,
І все навколо теж таке…
Але, нажаль, це лиш примара
І Ви не любите мене,
Вона зника, як з неба хмара
Й одну мене покидає.
Я залишаюсь на одинці
І думаю про Вас, про Вас.
До неба йду я по сходинці,
Мина, мина мій час.
І так багато хто вмирає
Від невзаємного кохання.
«За що людей так Бог карає?
Хто відповість на це питання?»
3.06. 2001 р.
Держи.
Кохання може все:
І гри поламати,
І рік стрімкі потоки
Направить в інший бік.
Але за нього нам треба постраждати,
Щоб буть щасливими ввесь вік.
Отож держи, тримай кохання,
Як ниточку ти віднайшов.
І це роби із вечора й до рання –
Люби, цінуй, не відпускай любов!
Життя.
Ми живемо, мріємо, любимо, малюємо,
Пишемо, читаємо, робим і ламаємо.
І не помічаємо, як життя пливе,
Що воно, як річечка далі нас несе,
І воно не вернеться, як і час назад,
І про це залишиться лиш малий спогад.
Ну, а потім вмремо ми.
І забудуть нас.
Будуть люди інші вже,
Буде інший час.
І не буде спогадів з нашого життя,
Те про що ми думали,
З нашого буття.
Все згорить, як свічечка,
Зникне, як той сніг
І настане ніченька,
І забудуть всіх.
Та можливо десь-колись
Хтось тебе згадає,
Як могилоньку твою
Візьме десь розкопає,
І, як кісточку твою
Візьме в свої руки,
Скаже: « Згинув у бою,
Був ,мабуть, героєм!
І загину у війні,
У якій не знаю,
Бо минуло сотні днів,
Їх не пам'ятають.»
12 червня 2001р.
Мені шістнадцять наступає.
Мені шістнадцять наступає,
А я не знаю ще ким бути
І рік за роком так минає
Усі дорослими стають.
Ми всі зростемо і підем
Дорогами життя,
І стежку ту не віднайдем
В шкільне шумне життя,
Де ми кохали перший раз,
Де мріяли, учились,
Де прибирали разом клас,
Де мучились і злились.
Не повернемо ті роки
Де жили ми разом,
Бо не течуть вгору річки,
Світ не стоїть вверх дном.
12. червня 2001 р.
Минуло.
Минуло День народження ,
Пішли вже гості всі,
Було усім догоджено,
Не були ми сумні.
І все було так хороше
Та промайнув той час,
Не буде так ніколи вже,
Як було вчора в нас.
Звичайно будуть інші дні,
Можливо й веселіші,
Прикольні, класні, не сумні
І навіть цікавіші.
Та саме так не буде вже ,
Та будем пам’ятать,
І будем згадувать про це
У свої сімдесят.
14 червня 2001 р.
Брат.
Тепер мій брат у армії
І він у нас солдат,
Бажаєм служби гарної
І будь здоровий, брат!
Ми лист тобі напишемо
Про нашеє життя,
Тебе дещо спитаємо
Про самопочуття.
Спитаємо, як служиться,
Чи добрі друзі є,
Чи часом ти не мучишся
І як життя твоє?
Чи може ти сумуєш,
Десь пригадавши нас,
Але, послухай, чуєш?
Усе у нас гаразд!...
23 червня 2001р.
Сон.
О як же сильно я люблю,
Що вже не знаю, що роблю.
Я їхати далеко вже не можу,
Бо думаю – тобі я не догоджу.
І наші губи не зустрінуться ніколи,
Язик не буде у п’янкім полоні.
І руки , руки не зімкнуться,
Тіла вже не зіллються…
Але надія ще жевріє,
Вона існує, вона мріє,
Що повернуся я назад,
А ти чекаєш, ти вже рад.
І все таки ми обіймемось,
Тілами знову пригорнемось,
І губи твої обпечуть мої уста,
А що вже далі арифметика проста.
І ти пробачиш все мені
І я забуду все лихе.
І будуть знову гарні дні – кохання оживе!
Воно, звичайно, ф н е зникало,
Лише задумалось на мить,
А нам в ту мить так страшно стало,
Вона ж могла нас розлучить.
Але закінчилось все добре
У моїм сні,
Але, надіюсь, так і буде у житті.
4 липня 2001рік.
Ніч.
Посеред поля старовинний замок,
В якому все старовина:
Аж від важких дубових лавок
До в склепах давнього вина.
Там є красивий гарний стіл,
Є ще багато крісел,
Є гарна ваза і килим,
Багато різних списів,
А ліжко все у фіранках
Прозорих та легких ,
Які побачили в віках
Людей і добрих й злих.
Вони побачать ще і нас
У першу шлюбну ніч,
Де ми відчуємо екстаз
При світлі безліч свіч.
Де руки лагідно слизнуть
І одяг зірвуть з нас
І нас косою заплетуть…
Кохання буде час.
Ми будем ніжно цілувать
Тіла гарячі наші
І їх в одне разом зливать,
Як те вино у чаші.
І твій твердий жагучий спис
Проб’є мене наскрізь
І полечу я ніби ввись
На фоні моїх сліз.
На фоні сліз кохання,
На фоні стогону,
На фоні наших тіл зливання,
Вибуху пороху.
І промайне так швидко час
(Як це завжди буває)
Він кине, він залишить нас,
Та ми ту ніч згадаєм.
4 липня 2001р.
Чекаю.
Чи я люблю тебе, чи ні?
Сама не знаю,
Та завжди мрію уві сні
І так чекаю,
Коли побачимося знов
І обіймемось ми ,
Коли зігріє нас любов
І огорне крильми.
Коли побачу очі
І губи доторкнуться,
Коли в тенетах ночі
Тіла в одне зіллються.
І скажеш ти мені слова
Приємні і палкі,
І кругом піде голова
Від вуст твоїх п’янких.
І так я мрію і чекаю
Повернення твого,
І інколи на мить я завмираю
Від скрипу в дверях одного,
Бо думаю, що Ти вже повернувся
І зараз підійдеш і обіймеш.
Та потім гляну, а звук мені почувся…
І знов те саме: думаєш і ждеш.
8 серпня 2001
Де людина ?
Є багато друзів, є учителі,
Є також знайомі, …
Й, наче , добрі всі.
Кожен ніби любить
І допомага,
Але справжня щирість
Їхня десь блука.
Же ж ота людина,
Що буде така,
Чиста мов сльозина,
Добра, молода,
Та, що допоможе,
Зможе зрозуміть,
Що плече підставить
У негоди мить?
13 вересня 2001р.
В пориві гніву.
Як надоїли вчителі,
Ну скільки мож галдіти,
Давать завдання ,а тоді
Самому говорити.
Для чого буду я читати,
І думати ,гадати,
Як на уроці всеодно
Не зможу я сказати.
Їм палець в рот не поклади,
Бо зразу же відкусять,
Ти хочеш вчи , а хоч – не вчи,
Розповідать не пустять.
24 вересня 2001р.
Любовь.
Любовь? – что это такое?
Все люди говорят.
Оно на вид какое,
Как солнце, виноград?
А может быть получше,
Как звезды и луна,
Как вечер тот июльский,
как воздух и вода?
А может быть как птица,
Что близко к облакам,
Что кружит как царица,
Как дева, как мадам?
Но нет, любовь прекрасней,
Ее не описать.
Нет ничего ужасней,
Чем нам любви не знать.
Жовтень 2001р.
Ніч.
Я закриваю очі
І згадую ту ніч,
Де ми були лиш двоє,
Лиш двоє віч-на-віч.
І ми могли любити
І ніжити тіла.
Де ми могли прожити
Й не думать про життя.
Нам просто було добре
Й ми думали про це,
Не думали про горе,
Що було, що буде.
Ми обіймались, цілувались,
Жадали лиш одного,
Аби тіла наші зливались
І більш тоді нічого.
На думці було лиш кохання,
На крилах ми летіли,
І були лиш обійми і стискання,
Нам більш нічого не хотілось.
Осінь 2001р.
Мікросвіт.
Коли лягаю спати
І очі закриваю,
Зникаю ніби з хати
Й кудись перелітаю.
Туди де лише ми,
Де сонце і вода,
Де теплі є піски
Й любов наша одна.
Ніхто нам не мішає,
Й не обмовля ніхто,
І ми не страждаєм
Нам стало добре вдвох,
У нас є мікросвіт,
Ми бачим даль зірок
І хочеться в політ.
Ми хочем чогось більшого,
Того чого нема,
Чогось нового, іншого,
Ми ж люди не дарма.
Осінь 2001р.
Дума.
Коли я бачу, як ти йдеш.
То втриматись не можу,
Я думаю, можливо обіймеш,
Як теплий вітер рожу,
Можливо, лагідно торкнеш
Руками до щоки,
А потім танець заведем
І ми будем одні.
Ми станем пристрасно ласкать ,
Ми зможем цілуватись
І ти не зможеш устоять
Й почнеш вже роздягатись,
Нам було хороше удвох,
Бо ми так захотіли,
Нам помагати буде Бог,
Додасть він трохи сили.
Я думаю, що це не гріх,
Коли людину любиш,
Коли заради її втіх свої хвилини губиш,
Коли вона тебе ласкає
І ніжить твоє тіло,
Коли вся сила витікає
І покидає сміло,
Аби спочили ми собі,
Аби заснули трохи,
Аби наступні , інші дні,
Були ще більш хороші.
Осінь 2001р.
Коханий.
«За що тебе кохаю?» -
Питання задаю,
А відповідь не знаю,
Я просто так люблю
Бо ти хороший, чуйний,
Ти добрий, а не злий,
І досить ти розумний,
А інколи смішний.
Всі якості людини хороші
Є в тобі,
Мені це до вподоби, люблю я їх усі.
Ти просто мій коханий,
Ну, що іще сказать,
Ти дуже хлопець гарний,..
Не маю що додать.
1 жовтня 2001р.
Надоело.
Мне надоели все его проделки,
Но я его люблю,
Я перебила б все тарелки,
Думая, что убью.
Но нет, же без него я не смогу,
И потому терплю.
И так живу, живу, живу,
Люблю, люблю, люблю.
Я знаю, любит он меня,
Но та любовь другая.
Он мучит же меня любя.
Да я не понимаю.
О, как же, как же
Быть мне с ним,
Люблю его безмерно.
И также и в его груди
Живет любовь, наверно.
Листопад 2001р.
Люди.
Як дивно все в житті,
Минають ночі й дні.
Одні живуть в сім’ї,
А інші зовсім ні.
Дна людина любить,
Й від щастя погиба,
А інша собі тужить
І у душі стражда.
Одна все скаже в очі,
А інша поза них,
А дехто в снах щоночі
Осуджує других.
В одного душа чиста,
Як крапля з джерельця,
А у другого підла
Й тупа немов вівця.
І хтось, напевно, скаже:
«Ох, хитрою ж була,
Других собі судила,
Себе не бачила.»
Та зовсім ні, я знаю,
Що не свята й я є,
Є щось в мені хороше,
І є, звичайно, зле.
Осінь 2001р.
Осінь.
Зайдеш у ліс - трава зашелестіла,
Побачиш дерево, під ним грибок,
Усе прекрасно – осінь наступила.
І так і де один, другий деньок…
Цей день не літній, а осінній
І все в нім золоте,
Летить листок опа вший нині,
Журну він пісню заведе.
Осінь 2001р.
Майбутнє.
Урок іде, минає він
І так проходить день один.
Так само пройде і життя,
Воно піде у небуття.
І світ заселять інші,
Можливо кращі, може гірші.
Почнуть тут панувати,
Будинки будувати.
А нас і не згадають,
Бо вже позабувають.
Та ми побачим зверху
І дощ пошлем на землю.
Вони опам’ятаються
про предків так згадають,
В будинки поховаються
І теж позасинають.
29 жовтня 2001р.
День Валентина.
Валентина – День святий,
Всі про це вже знають.
І кохання всі в цей день
Всюди прославляють.
Один каже, що кохає
Й всім про це кричить.
Інший думає, гадає
Серце як відкрить.
У всіх коханням сяють очі,
Радісні уста,
З нетерпінням ждуть всі ночі,
Щоб жага була.
Кожен хоче буть коханим
І любить завжди,
А також бути жаданим
довгії роки.
Лютий 2002 р.
Він.
Люблю я очі й ніс його,
Люблю я губи й брови,
Я б взяла й схавала його.
Не залишивши й трохи.
Він класний, милий і смішний,
А також добрий й чуйний,
Він лиш один, один такий
Прекрасний і розумний.
Та я для нього не така,
Завжди чогось бракує,
То те не те, а то дурна,
Так його серце чує.
Мабуть кохає іншу він
І втриматись не може,
І хоче через це він змін,
Замучила його вже.
Зима 2002р.
Кого?
Постало питання: «Кого я кохаю?
Того чи другого, а може нікого,
А, може я зовсім іще не кохала,
А просто гадала, що наче кохала.»
Але ж я любила, його обіймала,
І ніжно, так ніжно уста цілувала.
А потім я з іншим відчула свободу,
Його обійняла і впала ,мов в воду.
І стало так ніжно і гаряче знову,
Од цього відняло мені мою мову.
Кого я кохаю? І досі не знаю.
Одного цілую за іншим страждаю,
Того обіймаю, про іншого мрію…
Сама розумію, що це не нормально,
Це просто паскудство
Й мабуть аморально.
2 квітня 2002р.
Будем разом.
Виходжу на ганок і бачу траву
І сонечко світить в небеснім ставу.
Я бачу фіалки вони голубі,
Сміються до мене мов діти малі.
Та раптом в промінні я бачу тебе.
Твій погляд прекрасний з собою веде.
Він кличе, він манить до тебе , до губ,
Аби мій коханий ти був мені люб.
Аби я кохала й давала кохать,
Аби ти ніколи не зміг вже страждать,
Щоб був ти щасливий і я теж така,
Аби були разом, як крапля й ріка,
Щоб пташки співали веселі пісні
У небі яскравім тобі і мені,
Щоб жили красиво, як пташки політ,
Щоб жили ми довго до тисячі літ.
Давай будем разом,
Давай будем вдвох,
Хай сонце нам світить
Й допоможе Бог.
3 квітня 2002р.
Людина.
Так, я людина
З мозком чи без нього,
Чи маю думку, чи її нема.
Веду я це ,веду до того,
Що я страшенно глупа і сліпа.
Я знаю роблю помилки дурні,
Я бачу горе, слухаю пісні…
Переплелось усе й сама не знаю,
Чи я живу чи помираю.
Усе навколо темне і нудне,
Страшне, безкрає і брудне.
Я роблю крок, а він назад веде.
І так несе мене, несе.
5квітня 2002р.
Вірш-питання.
Кохання, кохання – одне лиш страждання,
Сидиш і кохаєш, кого? Сам не знаєш.
Так важко, так сумно, кохати й не знати,
Ну що так робити, як відповідь взнати.
Ну звідки дізнатись хто є мій коханий,
Коли два хороші і той, і той гарний.
Єдине.
Прекрасний світ, прекрасний ранок,
Я бачу знову цей світанок.
Де сонце ніжно піднялось
І з небом разом обнялось.
Де пташка свиснула в гаю
І стало гарно, як в Раю.
Усе навколо звеселилось
І ніжним смутком оповилось,
Усе раділо, все цвіло
Й багато радості несло.
Я теж раділа і сміялась
І в трави вогкі опускалась,
На них бриніла ще роса,
Від цього мокнула коса,
А тіло ніжилось, здригалось
І все природі віддавалось.
Я зрозуміла, все єдине:
Й людина, й трави, й небо синє.
10 квітня 2002р.
Будень.
Минають шкільні роки
І ми старіємось усі.
Багато знаємо мороки
Ми за оці життєві дні.
Ми сваримось з людьми, буркочем,
Що жить погано нам ось тут,
Самі подумати не хочем,
Що можемо змінить ми бут.
Самі повинні ми старатись
Будь добрими і щирими,
Завжди повинні намагатись
Будь людяними й вірними.
Ми змушені любить усе,
Сміятись і радіти,
Через дурниці будь-які
Ніколи не сердитись.
Дивитись радісно у очі,
Чужі ,знайомі, всеодно.
А може саме тої ночі
Врятує вам життя воно…
Повинні завжди пам’ятати,
Що свято творимо самі
І як не хочем будень мати, -
Даруймо усмішку собі!
2002 р.
Прекрасний день чекає нас…
Прекрасний день чекає нас,
Овіяний коханням.
І вірю я прийде той час,
Коли минуть страждання,
Коли всім буде добре тут
І будуть всі щасливі,
Коли закохані будуть
Одним єдиним цілим.
Січень 2002р.
Україно, рідна!
Україно , рідна, процвітай, живи,
Будь Ти завжди вільна, багатій завжди.
Прагни розірвати всі гнилі нитки
І зумій пропхати шовкові клубки.
Щоб були ми сильні і робили тут,
Щоб були ми вільні й шанували труд.
Аби море чорне радістю було,
Аби в горах наших щастя лиш цвіло,
Аби гомін був і щасливий сміх,
Щоби гордість була і раділи всі.
2002р.
Прийди.
Минули вже ночі,
Минули вже дні,
А я все чекаю і мрію вві сні.
Я хочу побачить й почути його,
Я хочу любити й обняти всього,
Я хочу так знову вернути той час,
Де ми говорили про щастя, про нас.
Я хочу почути від нього слова,
Що линули дзвінко, мов з скелі вода.
Ну де ти, коханий?
Ну де Ти подівсь?
Прийди, я чекаю,
Прийди подивись.
2002р.
Він.
Я бачу його уві сні й наяву,
Я марю ним завше, чи сплю, я чи йду.
Пред моїх очей його образ стоїть
І мов маяк в морі мене він манить.
Люблю його очі і стан теж люблю,
Люблю його руки і погляд ловлю.
Я вирватись хочу та щось не дає
Воно мене манить і робить своє.
2002р.
Настрій.
Подобається жити, подобається жить,
Співати і любити, кохати і смішить.
Та інколи буває, що все надоїда
І все свій сенс втрачає і настає біда.
Бо жити вже не хочеться,
А прагнеш лиш померти,
Співати вже не можеться
І замкнуте вже серце.
І світ стає нікчемним,
Дурним, поганим, злим
І обростає терном
А залиша лиш дим.
2002р.
Прекрасний світ.
Прекрасний світ, прекрасний день,
І настрій теж прекрасний,
Й співати хочеться пісень
У день такий вже класний.
Останні вже уроки йдуть
І вчителі довольні,
Канікули до нас ідуть
Й свята дуже прикольні.
2002р.
Звернення.
Ніжне сонечко моє,
Я Тебе кохаю,
І у Бога я завжди
Щастя лиш благаю,
Щоб були ми разом
В горі і в біді,
Щоб плили над нами
Хмарки голубі.
Аби сонце сяло
І цвіли луги,
Аби пташки в небі
Пурхали крильми.
Щоб кохання наше
Було, як граніт,
Щоб воно не знало
Жодних в світі бід.
Весна 2002р.
Заклик.
(спільний з Віталіком)
В: Зніми з очей ти чорну плівку
І погляд свій увись зведи,
Де хмари щастя навкруги
Несуть любові голоси.
Н: Пройди тернистий шлях туди
І звільнишся ти від біди
Пройдуть усі незгоди,
Захочеш ти свободи,
Захоче мрій здійснення
Прийде нове натхнення,
Напишеш новий вірш
І знову прийде тиш…
В: Вона ніколи не стихає,
Можливо тільки притихає,
Але тоді її доповнює любов,
Яка іде від трав-дібров.
Н: Вона несе лиш доброту,
Прекрасну ніжну теплоту,
А також ніжні ночі,
Де світяться лиш очі,
Що і приносять нам вірші
На крилах нашої душі.
Весна 2002р.
Настроение.
Увидишь Ты однажды труп
И скажешь: «Как ужасно».
Но ты покажешь, что ты глуп,
Ведь это же прекрасно.
Да, человек ушел из жизни,
Но он ушел туда,
Где небо, Рай и воздух плесени,
Где все уж ерунда.
И как ему там хорошо,
Он без забот теперь.
Конечно, глупо лишь одно,
Что не откроет дверь
И все не воротится,
Не будет так, как есть
И будет вечность длится,
Как бесконечный свет.
Зима 2002р.
Коханий мій.
Коханий мій, вже місяць сяє
І зорі в небі пропливли,
Там десь музика дрібно грає,
А люди, наче, зникнули.
Ми залишились наодинці,
Голубимо наші тіла
І добре нам, як на хмаринці,
Що в небі ніжно десь літа.
Та раптом бризки полетіли.
Це дощ на землю Бог послав.
Дощ нас пронизував, мов стріли
І наче трохи заважав.
Але ми швидко все забули
Й дощу для на, мов не було.
Ми лиш кохання звуки чули
І, мабуть нас це берегло.
Коханий мій, тебе кохаю
І сили це нам придає,
Коханий мій, тебе охаю
І хай нам щастя Бог дає!
21 квітня 2002р.
Дощ.
Краплі б’ють в моє вікно.
Дощ –усе ожило,
Дощ – траву напоїв,
Дощ –людей звеселив,
Дощ - всі квіти цвітуть,
Дощ – дерева всі п’ють,
Дощ – земля ожила,
Дощ – немає вже зла.
21квітня 2002р.
Погляд.
Відчула ніжний погляд на собі
Й подумала: «Ну хто це може бути?»
А згодом серце тьохнуло в мені
І зрозуміла, що його вже не забути.
Я швидко обернулася назад,
Побачила хлопчину,
Це був не будь-хто, а солдат,
Котрий тримав руках жоржину.
Ми стрілися очима і стояли
Мов вкопаний у землю стовп.
І з уст слова не вилітали
Нас полонила повністю любов.
Для нас тривало це годину,
Хоч промайнула лише мить.
Та мить оту ні на хвилину
Не зможу я з думок згубить.
2002р.
Коля.
Милый Коля, нежный Коля,
Я Тебя люблю.
И с тобою чувствую я себя в Раю
Приголубь, пожалуйста, обними сильней,
Дай себя почувствовать дорогой твоей…
И скажи ты ласково главные слова.
Да, ну эти самые:« Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ!»
29 липня 2002р.
Прости.
Мой милый, нежный, дорогой,
Прости, что порознь мы с тобой,
Прости за то, что изменяла,
За то что я не доверяла,
Прости за все мои слова,
За глупые ошибки,…
Пойми, что я люблю тебя
И дай еще попытку.
31 липня 2002р.
Вечір.
Вчорашній вечір ніжні чари,
Де ми зустрілися удвох,
Де нас тіла причарували
В кохання й пристрасті полон.
Ми ніжно, ніжно цілувались,
Голубили наші тіла
Й одне до одного стискались,
Щоб більшою жага була…
І ти сказав: «я Тебе хочу!»
А я промовила: «Бери,
Бери, коханий хоч на віки,
Бери, жаданий назавжди!
Люби мене допоки зможеш,
Аж поки сили не здадуть,
Роби зі мною, що захочеш,
Відкрий в коханні іншу путь.»
І ми кохалися до ранку
Аж поки сонце не зійшло,
Всі люди йшли вже до сніданку,
А нам все мало щось було.
14 серпня 2002р.
Люда.
Люда –подруга моя,
Добра, мила і проста,
Закохалася у Вітю,
Саме у Волошина.
І уже ось другий день
Жде його, чекає,
Ну а він у свою чергу,
Щось не поспішає.
Він не їде не летить,
А лише говорить:
«Хлопці Люду привезіть
у Хвощівці погудіть».
Ну а Люда з щастя того
Рада б полетіти
Та ніхто не хоче Люді
Мрію цю здійснити.
Один каже, що не хоче,
Інший відмовляє,
Третій каже: «Відкрий очі,
Він же й не чекає».
Як насправді там воно,
Важко нам сказати
Але важко буде і Люді
Так Вітька кохати.
Тому, Людо, дорогенька,
Ти не поспішай
І над кожним своїм кроком
Добре розважай.
25 серпня 2002р.
Катя.
Є подружка в мене Катя
У котрої Саша є,
Але Саша цей жонатий
Й двоє діток в нього є,
А дружину звати Юля,
Але Катю це не журить.
Кожен вечір так чекає
І у Господа благає:
«Боже милий, поможи,
Сашу Ти сюди пришли».
А коли він приїжджає
Катя мало не літає.
В клубі довго не «висить»
З ним в машині йде сидіть.
Спершу вони десь від’їдуть,
Покружляють там то сям,
Ну а потім десь засядуть
І стає їм добре там.
Я вважаю це погано,
Бо негоже так робить,
Адже крок такий за кроком
І сім’ю можна розбить.
Але що робить не знаю,
Катя все ж його кохає
І коли його немає,
Вона мало не вмирає.
Та все ж вихід, мабуть, є
Хлопця Каті треба,
Закохалася б вона
І Сашка б не треба.
25 серпня 2002р.
Далеко.
І знов коханий ти далеко,
Мені без тебе так не легко.
Я жду дзвінка і лист чекаю.
Це все тому, що я кохаю!
Я хочу ніжно обіймати
Й поцілувати вуста,
Рукам твоїм тепло віддати,
Щоб було добре нам.
Приїдь до мене, я чекаю
І сильно так люблю,
У снах тебе я обіймаю
Й усмішку бачу лиш твою.
30 серпня 2002р.
Я закриваю очі.
Я закриваю очі і бачу образ твій.
І навіть в снах щоночі
Лиш ти, коханий мій.
Люблю тебе, кохаю
І зустрічі я жду.
Тебе лише жадаю
Про тебе думаю.
Чому так вийшло з нами,
Чому далеко ти?
Я би пішла снігами,
Щоб були поряд ми…
3 вересня 2002р.
Чому, коханий ти далеко.
Чому, коханий ти далеко,
А я ж тебе люблю.
Мені без тебе так не легко,
Здається не стерплю.
Я би устала й полетіла,
Залишила б усе.
До тебе, милий, поспішила б
І віддала б себе.
Та змушена я тут сидіть
І слухати уроки,
А що ж мені з оцим робить,
Багато є мороки.
Та все мине, все промайне
І ми зійдемось знову.
Нас обійме крилом любов,
Прошепче колискову.
5 вересня 2002р.
На випускний.
Залишимо ми скоро стіни ці шкільні,
Та повернемось знову і пригадаєм ми:
Наше перше кохання, наше перше люблю,
Першу букву й бажання подолати біду,
Перші кроки в науку через книгу буквар
Й першу вчительку любу, що відкрила в нас дар.
Дар учитись й любити, дар робить і могти,
Дар по совісті жити і ,як квітка рости…
Пригадаємо також й другу вчительку ми,
Що всі «кирьою» звали, з-за якої жили.
Всім вона помагала подолати біду
і на шлях направляла, щоб відвести журбу.
Пригадаємо й інших вчителів, вчительок,
Що нам знань додавали, додавали й морок…
Ви пробачте нас, милі, були ми не святі,
Але ви нас згадайте у шкільній ще сім’ї,
Пригадайте поганих , пригадайте вреднюк,
Може деколи гарних, ну а інколи злюк…
Вибачайте будь ласка, вибачаємо й ми
За усі негаразди, що взаємно несли.
До побачення школо, до побачення час,
Та прошу пам’ятайте, пам’ятайте про нас.
30 грудня 2002 р.
Доброго дня!
Доброго дня! І до побачення!
Пишу востаннє тобі.
Лист не чекаю, бо не кохаю
Й прошу не пиши мені.
Доброї ночі! І до побачення!
Більш не пиши і раз,
Викинь мене ти з пам’яті свої,
Позбудься мене назавше.
Викинь всі спомини, всі, як один
І позабудь про них,
Я вже не хочу хоч будь коли
Та й повертатись до них.
10 січня 2003р.
Чолом припаду до землиці.
Чолом припаду до землиці
І щастя собі попрошу.
Замовлю і іншим українцям
Щасливішу стежку й межу,
Попрошу я кращої долі,
Благатиму інших страждань,
Аби вони були з любові,
А не від бід і кайдан.
О, поможи, Божий сину,
Дай нам Ти силу людську,
Аби ми усе побідили,
Вигнали долю гірку,
Щоб зацвіли на Вкраїні
Радості й сміху сади,
Щоб нас всі в світі любили
І дарували пісні.
Добре було, щоб назавжди
І в Україні і ні,
Щоби змогли всі держави
Жити лиш в щасті й добрі.
10 березня 2003р.
Смуток.
Я бачу смуток у очах,
Його стрічаю в небесах
І на очах блищить кришталь
Вкрива обличчя, мов вуаль.
І рухи теж твої сумні,
Ти сум свій топиш у вині…
Благаєш в Господа прощення,
Аби прийшло нове натхнення,
Влились у тебе щастя й мир,
Злічив би душу еліксир,
Аби життя знайшло початок
І відродився сенс його,
Щоб панував лише порядок
Здається прагнеш лиш цього.
2003р.
Сумую.
Сумую за тобою гадаю де ти є,
Що поробляєш зараз, чи згадуєш мене?
Коханий, милий, ніжний…
Чому все вийшло так,
Невже у нашім світі ідилія пройшла.
Ну де ти милий, любий,
Так хочеться обнять.
Хоча цього не любиш –
та взять й поцілувать,
Легенько пригорнутись
До теплих твоїх рук,
У грудях десь почути
Рідного серця стук.
Коханий, я кохаю,
Всім серцем я твоя
Та зараз я страждаю
Між нами є стіна.
Ще невеличка дуже,
Та серце сильно крає
І завдає це болю,
Моя душа страждає.
23 березня 2004р.
Почему.
Почему так вышло с нами
До сих пор нельзя понять
Я люблю тебя так сильно
А ты нет, ну что сказать.
Разошлись, ну что поделать
Плохо или хорошо,
Знают только где-то выше,
Нам знать это не дано.
Будем жить мы дальше в мире,
Вновь любить, бросать, прощать,
Только я тебя любила
Ты не смог, увы, понять.
18 травня 2004р.
Прости!
Я помнить буду образ твой
Глаза твои блестели грустью,
Стояла ты передо мной
И наизнанку твои чувства.
Прости, пожалуйста, меня
Я не хотела сделать больно.
Везет машина от тебя,
Бежит слеза с глаз произвольно.
Прости, прости, я не хотела,
Прости меня в который раз.
Сказать тогда я не успела,
Хочу сказать тебе сейчас.
Я помнить буду образ твой…
2003р.
Милый.
Вот месяц пролетел, пойдет еще один,
Но в жизни все равно мне хочется быть с ним,
Любить его глаза, смотреть и целовать…
Чтоб он уж никогда не смог бы убежать.
Милый, нежный, где ты есть,
Что же вышло, что за весть.
Будешь долго вспоминать,
Будешь искры с глаз пускать,
Будешь думать обо мне,
Но Яне вернусь к тебе.
А я хочу любить и целовать,
Но время, как не странно,
Уж сложно возвращать.
Ушли минуты навсегда,
Забрали нас с тобой,
Не возвратятся никогда,
Чтоб воскресить любовь.
Червень 2004р.
Мрієш.
Про що ти мрієш? Сам не знаєш.
Можливо про кохання,
Яке давно ти так шукаєш
Із вечора й до рання.
Напевно так, та де воно?
Ну де його шукати,
Коли по світу вже давно
Амур не став блукати.
Він не стріляє у серця,
Не з’єднує в одне їх
Це почуття у всіх місцях
Звелося вже на сміх.
Чому? Чому? Не розумію.
Я хочу так кохати,
Що ні один у світі цім
Не зміг цього зламати,
Не міг хитнути почуття,
Що серце веселить,
Що відключає мозок мій
І піднімає ввись,
Що дозволяє політати,
Побачить висоту,
Що дозволяє знову стати
На правильну стежу.
Кохання, я його чекаю
І в мріях я лиш з ним.
Та де воно, сама не знаю,
О, Боже поможи!
2003р.
Минула.
Ти дивишся в очі так наче ніжно,
Так трепетно й тепло, що це мене тішить,
Ти ніжно цілуєш у пружнії груди.
Нам добре у цю гарну мить,
Та шкода, що швидко вона пролетить.
Так шкода, що ми не побачимось знов,
Так важко і сумно: минула любов.
2004р.
Зникне.
Ніжність, вічність –це не рівня
І любов є не тривка,
Бо один день ти ще любиш,
А на інший це зника.
Місяць ходиш ти убитий, в роздумах і мріях…
Час мине й це промайне, як і сніг в міжгір’ях,
Зникне все з лиця землі, бо ніщо не вічне,
Навіть місяць в небі цім перестане блискать.
2004р.
Батьки.
Зошит відкритий і я щось пишу,
Наче ще в школу я дома ходжу.
Збоку десь мама, а з іншого тато,
Вони помагають уроки рішати.
Вони завжди поруч, хоча їх нема,
Ми завжди з батьками і відстань – дарма,
Ми серцем пов’язані близько і туго
Це щастя приносить, зніма з серця тугу.
Батьки – опора, батьки – найсвятіше,
Тому цінуй в світі батьків найсильніше!
2004р.
Приходи.
Ты такой нежный, хороший такой,
Милый желанный, мой дорогой,
Будь со мной рядом во сне, наяву,
Ведь только тобою, любимый, живу.
Приходи ко мне сегодня, приходи,
Обними покрепче, обними
И скажи так просто те слова,
Что говорил ты не раз вчера.
Приходи ко мне сегодня, приходи,
Потанцуем вместе посидим,
Выпьем чашку кофе и тогда,
Оживет любви нашей звезда.
Мы будем вместе с тобой навсегда,
Пусть пролетают дни и года,
Мы неразлучны, пусть знают все,
Вместе мы встретим новый рассвет.
2004р.
Может быть…
Может быть, ты уйдешь,
И закроешь свой рот.
Может быть, ты уйдешь
И солнце взойдет,
Может быть, ты уйдешь
И станет веселей,
Может быть, ты уйдешь
И будет все быстрей,
Может быть, ты уйдешь,
Что не слышишь иль как,
Может быть, ты уйдешь…
Да пошла ты! Вот так.
2004р.
Крапля.
Знову крапля дощу потекла по обличчю,
Але хоч би там що, ти не будеш вже ближче.
Ти піднявся туди, де літають голубки,
Де немає вже зла і немає там смутку.
Небо, ти забрало його,
Небо знов кудись попливло,
Наче хмари дощу
В мене в душу лягли
Й по очах потекли
Знову краплі дощу.
Ні, не вірю я в це,
Ми побачимось знов
І усе це мине.
Це лиш жар, це лиш сон,
Але ні, - це реаль,
Хоч і дуже нажаль.
Знов краплина тече,
А у серці пече.
2005р.
Один.
Один лиш подих з твого обличчя
Мене рятує - я житиму вічно,
Співати буду і слухать тебе,
Допоки наша планета живе.
Один лиш погляд з твоїх очей
І я не спатиму ночей,
Я буду дивитись і мріяти знов,
До мене підкралась справжня любов.
Один лиш рух –і я твоя,
Немає рук миліших, ніж ця.
Ти мій навіки і слів більш нема,
Любов буде жити, бо я жива.
2006р.
Роки.
Шкільні роки минули,
Студентські майже теж,
Сімейні почалися…
Ось так ти і живеш.
Є переломи різні, яких не оминути
І їх потрібно гідно усі перегорнути.
Завжди будь ти хороший, допомагай, трудись,
Пильнуй свою роботу, учись, учись, учись.
Життя складна це штука,
Багато є у нім,
Знайди усе хороше, погане омини.
Ти можеш жити вільно,
Любити, планувати,
Та будь завжди ти сильний
Це треба пам’ятати.
Життя дається тільки раз
І цього не забудь.
Ну все, кінець, живи собі,
Завжди щасливий будь.
2007р.
Вечер.
(спільний з Борею)
Я пришел сегодня в школу
И любимая со мной,
Прозвенел звонок короткий
И пошли мы вместе в бой.
Дети били хороши
Нас любили от души.
Мы уроки коротали
И любовный вечер ждали.
Вот настал тот час и миг
У свечи огонь затих,
Мы друг к другу потянулись
И в объятьях захлебнулись.
Целовались, обнимались…
В общем, так стихи писались.
Ну, пока! Идем мы спать,
Нежно, нежно отдыхать.
14 люте 2007р.
Весна.
Весна, весна,
Прийшла весна,
Пташки защебетали,
Співали радо на гіллі
І пурхали, літали.
Співпала з ними разом й я
Веселим голоском,
Раділо все, нове життя
На землю знов прийшло.
Весна, о вічная весна,
О, скільки духу й сили
,і скільки щастя у тобі,
Де все це помістилось.
Люблю весну, оці садки,
Що пахнуть білим цвітом
І ті поля, в яких хліба
Вже зеленіють й квіти.
Так весело і гарно і на душі тепло,
Так наче і зими ніколи не було.
Весна 2007р.
Вітання.
Минули вже роки навчання
І Ви одержали диплом,
Хай буде в вашому житті
Це позитивний перелом,
Нехай здійсняться всі бажання
І доля радість лиш несе
На крилах щастя і кохання
Хай кожен день ваш промайне.
Добра і радості у всьому
Бажаю з легкої руки,
Не фортуна буде з вами,
Не день, не місяць, а роки.
Літо 2007р.
Пісня.
Як жила я в полі разом із вітрами,
Там співали зорі в небі понад нами,
Там собі співала, там тебе зустріла
І в ту ніч безтямно тебе полюбила.
Лийся, лийся пісне моя,
Лийся над землею,
Хай же усі знають,
Як люди кохають.
Лийся, лийся пісне
Розповідай всім,
Що мене коханий
Сильно полюбив.
Сходило вже сонце і роса вже спала
Я твоєю, милий, назавжди зосталась.
Ти заспівав пісню, ти був соловейком
І забрав навіки ти моє серденько.
2006р.
Зміст.
1.Життя. 2
2. Наука. 2
3. Біологія. 3
4. Література. 3
5.Твір. 4
6.Математичний аналіз. 5
7. Педагогіка. 5
8.Мат. аналіз. 6
9.Прохання. 6
10.На екзамені.6
11.Люблю. 7
12. Люблю. 7
13. Диво. 8
14.Любов.8
15. Будь зі мною. 9
16. Весна. 9
17. Щастя. 10
18. Весна. 11
19. Кохання. 11
20. Держи. 13
21. Життя. 13
22. Мені шістнадцять наступає. 14
23. Минуло. 15
24. Брат. 16
25. Сон. 16
26. Ніч. 17
27. Чекаю. 19
28. Де людина? 19
29. в пориві гніву. 20
30. Любовь. 21
31. Ніч. 21
32. Мікросвіт. 22
33. Дума. 23
34. Коханий. 24
35. Надоело. 24
36. Люди. 25
37. Осінь. 26
38. Майбутнє. 26
39. День Валентина. 27
40. Він. 28
41. Кого? 28
42. Будем разом. 29
43. Людина. 30
44. Вірш –питання. 30
45. Єдине. 31
46. Будень. 31
47. Прекрасний день чекає нас. 32
48. Україно, рідна! 33
49. Прийди.33
50. Він. 34
51. Настрій. 34
52. Прекрасний світ. 34
53. Звернення. 35
54. Заклик. 35
55. Настроение. 36
56. Коханий мій. 37
57. Дощ. 38
58. Погляд. 38
59. Коля. 39
60. Прости. 39
61. Вечір. 39
62. Люда. 40
63. Катя. 41
64. Далеко. 43
65. Я закриваю очі. 43
66. На випускний. 44
67. Доброго дня! 45
68. Чолом припаду до землиці. 46
69. Смуток. 46
70. Сумую 47
71. Почему. 48
72. Прости! 48
73. Милый. 49
74. Мрієш. 50
75. Минула 51
76. Зникне. 51
77. Батьки. 51
78. Приходи. 52
79. Может быть… 52
80. Крапля. 53
81. Один. 54
82. Роки. 54
83. Вечер. 55
84. Весна. 56
85. Вітання. 56
86. Пісня. 57